2. Учитель пізнавав цей світ у громадській школі Індіани,
а коли підріс, опанував професію автомобільного механіка.

3. А втім. Учитель мав знання і з інших рук, і з інших шкіл,
і також із попередніх своїх життів.
Він пам'ятав про це, і та пам'ять робила його мудрим і сильним,
і люди відчували його силу й приходили до нього за порадою.

4. Учитель вірив у свій хист допомагати й собі і всьому людству,
а що він вірив сам, то й інші бачили його силу і приходили до нього
з надією загоїти свої недуги та позбутись життєвих злигоднів.

5. Вірив Учитель, що кожна людина має право думати про себе
як про сина божого, щиро вірив, що саме так і є, отож у майстернях та гаражах,
де він працював, завжди товпилися ті, хто прагнув його науки та дотику його руки,
а на вулицях чекали юрби тих, хто сподівався, що,
коли він їх минатиме, на них впаде його тінь і життя їхнє одразу зміниться.

6. День крізь день майстри та власники майстерень плекали надію,
що Учитель покине свій інструмент і подасться геть,
бо юрмились навколо нього такі гурти людей, які не залишали ні йому,
ні іншим механікам місця для лагодження автомобілів.

7. Врешті, так і сталося: подавсь він поза місто,
почали називати його Месією і чудотворцем;
а що всі у це вірили, то так воно й було.

8. Коли під час його розмови з людьми налітала буря,
на голови слухачів не падало жодної краплини;
і останній у натовпі чув його слова так же ясно,
як і перший, незважаючи на блискавки чи грім у небесах.
І він завжди повідав людям притчі.

9. І сказав він їм:
“У кожному з нас закладено силу нашої згоди бути здоровими чи хворими,
багатими чи бідними, вільними чи рабами.
Ми самі господарюємо цим, а не хто інший”.

10. І озвавсь один фабричний робітник:
“Легко вам говорити, Учителю, бо ви маєте дороговказ,
а ми — ні, і ви не мусите так тяжко працювати,
як мусимо ми. Людині конче треба працювати,
аби здобувати у цьому світі хліб свій насущний”.

11. І правив Учитель у відповідь:
“Колись давно на дні кришталево чистої річки існувало поселення живих істот.

12. Мовчки сунула могутня течія над усіма ними — молодими й старими,
праведними й грішними, линула течія призначеним їй шляхом,
знаючи лише своє кришталево прозоре “я”.

13. Кожна з істот у свій власний спосіб
міцно чіплялася за якусь галузку чи камінь на річковому дні,
опираючись течії, як навчилися від самого народження.

14. Та ось урвався терпець в однієї з істот:
“Втомилась я чіплятися, і хоча не маю змоги
побачити це на власні очі, проте вірю,
що течія знає, куди вона прямує. Треба рушати,
і хай вона несе мене, куди захоче,
бо отак чіпляючись, загину я від нудьги”.

15. Хихотіли обережні, глузували з неї:
“Дурна ти! Тільки-но спробуй одчепитись,
як ця, така люба тобі течія,
закрутить тебе колесом і жбурне на каміння,
і загинеш ти від неї швидше, ніж від нудьги!”

16. Не зважила істота на пересторогу і,
глибоко надихнувши, зринула нагору;
одразу ж закрутило її колесом, пожбурило на каміння.

17. Одначе згодом, коли та смілива істота знов перестала чіплятись,
підняла її течія із самого дна і не товкла більше, і шкоди не завдавала.

18. А істоти на дні, що мали її за чужу, заволали:
“Погляньте на чудо! Істота, така ж, як і ми, а літає!
Ось Месія, що прийшов нас усіх врятувати!”

19. І мовила підхоплена течією істота:
“Не більший за вас я месія. Ріка залюбки
зробить вас вільними, тільки насмільтеся відчепитись,
тільки насмільтеся рушити з нею.
Наше справжнє покликання — вирушати в цю подорож,
зважитись на цю пригоду!”

20. Та ще гучніше волали вони: “Спаситель!” —
і водночас ще міцніше чіплялися за каміння, а коли поглянули вгору,
то за тією істотою і слід пропав, і, лишившись на дні самі,
складали вони легенди про Спасителя”.

21. І сталося так: коли Вчитель побачив,
що гурти людей навколо нього день у день
стають дедалі більші числом і несамовитіші,
вимагаючи, щоб він безперервно зціляв їх,
повсякчас частував чудесами
і навіть пізнавав їх та жив їхнім життям,
він того ж таки дня подавсь на вершину гори
і там заходився молитись.

22. І мовив він у серці своєму:
“Боже осяйний, коли воля твоя,
хай ця чаша обминає мене,
звільни мене від цього нездійсненного завдання.
Не в змозі я жити життям бодай однієї душі,
а їх десять тисяч волає, щоб чинив я так.
Я винен, що сам допустив таке.
Коли воля твоя, дозволь повернутися до моїх двигунів
та моїх інструментів і дай мені змогу жити так, як живуть інші люди”.

23. І прорік йому голос на вершині гори,
голос не чоловічий і не жіночий,
не гучний і не тихий, але безмежно лагідний:
“Не моя. воля, а твоя хай здійсниться.
Яка твоя воля, така й моя для тебе буде.
Іди своєю дорогою, як інші люди, і хай щастить тобі на землі”.

24. Почувши це, зрадів Учитель і красно подякував.
Спустився він з гори, мугикаючи собі під ніс веселу пісеньку механіків.
А коли натовп накинувся на нього із своїм лихом і нещастям,
благаючи зцілення, розради й чудес, він тільки всміхнувся і лагідно мовив: “Я йду од вас”.

25. На мить занімів увесь той натовп з подиву.

26. І провадив Учитель; “Якщо людина повідала Богу,
як хоче вона над усе помагати стражденному світу,
хоч би чого їй це коштувало, і коли Бог прорік їй у відповідь,
що вона має робити, то чи повинна людина чинити так, як їй було сказано?”

27. “Звісно, що так. Учителю! — заволали люди. —
Втіхою буде для неї страждання від усіх тортур пекла, коли так сказав сам Бог!”

28. “Навіть байдуже, які це тортури чи яке неймовірно важке таке завдання?”

29. “Бути повішеним — це честь,
бути прибитим цвяхами до дерева або спаленим живцем —
це слава, коли так сказав Бог”,— відповіли вони.

30. “А як ви вчинили б,— кинув Учитель у натовп,—
коли б вам просто в обличчя прорік Бог:
“Воля моя — бути тобі в цьому світі щасливим,
хоч як довго ти житимеш”. Що тоді?”

31. І мовчав натовп, ані голосу,
ані звуку не чути було на схилах гори і в долинах, де він зібрався.

32. І мовив Учитель у цю тишу:
“На стежині нашого щастя віднайдемо знання,
заради якого обрали саме цей час для свого життя.
Ось чого я навчився сьогодні,
тож і вирішив нині покинути вас,
аби йшли ви своєю стежиною, як вам заманеться”.

33. І попрямував він своєю дорогою крізь натовп,
і покинув їх, і повернувся до буденного світу людей і машин.